ЕЛЕКТРО́ННА МУ́ЗИКА

ЕЛЕКТРО́ННА МУ́ЗИКА – музика, що створюється та виконується за допомогою електронних технологій. Використання цих технологій на композиц. рівні пов’яз. з поняттями «алгоритмічна композиція», «комп’ютерна композиція», «генерована композиція», на рівні звук. реалізації – з поняттями «електронний синтез звуку», «електронний музичний інструмент», система MIDI (цифр. інтерфейс муз. інструментів), «електронна обробка звуку в реальному часі», «віртуальний інструмент» тощо. Визначал. в понятті «Е. м.» традиційно виступає рівень звук. реалізації, що зумовлює формування в сучас. муз. практиці своєрідне протиставлення акуст. музики (інструм., вокал.) та Е. м.

Незважаючи на появу терміна «Е. м.» в Німеччині, фактична першість започаткування Е. м. належить франц. напряму «конкретна музика», засн. якого був інж.-акустик та композитор П. Шеффер. У створ. ним 1942 дослід. студії при Франц. радіо (від 1958 – група муз. дослідж.) було розпочато роботу зі зразками записів різноманіт. звучань, а 1948 відбувся 1-й радіо-концерт «конкретної музики» – «Мист-во шумів». Назва «конкретна музика» підкреслює незалежність від первіс. звук. абстракцій традиц. нотов. музики. Тут композитор оперує фрагментами звучань, що існують у своїй конкретиці, або «сонорними об’єктами». Для утворення звук. формацій використовують усі можливі джерела звучань (звуки природ. чи індустр. середовища, муз. інструменти, синтезов. електронні звучання), зафіксов. на магніт. плівці, і, таким чином, від’єднані від свого джерела та первіс. контексту. У процесі створення та виконання творів композитори групи GRM («конкретної музики») надавали значну увагу роботі над простор. локалізацією звук. матеріалу композиції (просторизацією). З метою досконалого керування просторизацією під час виконання Е. м. 1974 композитор Ф. Бейль створив своєрід. «оркестр» з 80-ти гучномовців – акусмоніум. Він є також автором терміну «акусматична музика», який використовують для визначення напряму музики композиторів групи GRM і жанру багатоканал.
 електрон. твору, зафіксов. на плівці.

В Україні розвиток Е. м. припадає на серед. 1950–60-х рр. У цей період укр. композитор В. Годзяцький написав «4 Scherzi domestiki» (1964–65, 1-й твір «конкретної музики» в Україні); Л. Грабовськийрозробив власну комбінаторну систему алгоритм. композиції, результатом чого стала поява творів «Гомеоморфії I–III» для фортепіано (1968–69), «Візерунки» для гобоя, альта та арфи (1969), а вершиною – «Concerto Misterioso» для 9-ти інструментів (1977). Період 1970–80-х рр. позначений актив. використанням електрон. інструментів в кіномузиці та жанрах популяр. та імпровізац. музики (композитори В. Губа, С. Крутиков, І. Стецюк; гітарист О. Нестеров). Від серед. 1990-х рр. можна говорити про повноцінне існування в Україні академ. Е. м. З’явилися перші електроакуст. твори молодих композиторів М. Абакумова, І. Небесного. 1997 у Києві створ. 1-у студію Е. м. (кер. А. Загайкевич), відкрито каф. муз.-інформ. технологій в Нац. муз. академії України (кер. Л. Колодуб). У той же період Е. м. починають використовувати музиканти неакадем. напрямів «саунд», «медіа», які оперують синтезов. звучаннями у реал. часі (часто їх виступи супроводжуються відеопроекцією). До Е. м. зверталися у своїй творчості композитори Ю. Гомельська, Д. Перцов, С. Пілютиков, Л. Сидоренко, І. Тараненко, К. Цепколенко, Л. Юріна.

В Україні засн. міжнар. проекти електроакуст. музики: «Музичні інсталяції та електронна музика» (від 1997), «Електроакустика» (від 2003), «ЕМ-візія» (від 2005; усі – Київ); проводяться концерти Е. м. на фестивалях сучас. музики «Два дні та дві ночі нової музики в Одесі» та «Контрасти» (Львів). Один з найбільших фестивалів електрон. експерим. музики в Україні – «Деталі звуку» (Київ, від 2005).